Стилі керівництваНа керівні посади обирати потрібно тільки екстравертів, їм природно бути ведучими, і керівниками. Прагнуть прогресивних дій, хочуть бути творцями власних починань, шукають у своїй роботі найкращі методи і технології, щоб уникати застою. Впевнено, зважено, об’єктивно оцінюють реальність навколишнього світу, відчувають відповідальність за все. Бажано, щоб інтроверти не займали керівних посад, тому що не вирізняються ні відповідальністю, ні активністю, ні ініціативністю у діяльності, при керівництві гублять вміння коректно спілкуватися з людьми і втрачають самоконтроль. На керівній посаді гальмують процес впровадження перспективних, прогресивних починань та перетворень, бо оцінюють обставини, події, ситуації, людей з позиції свого бачення. Інтроверти на керівних, особливо високих посадах породжують культ особистості, а соціальне середовище, незалежно від того, мале воно чи велике, закономірно стає закритим від зовнішнього світу.
Існує кілька стилів керівництва, і кожній епосі притаманний свій, домінуючий стиль, залежно від економічних потреб. Сучасне суспільство з ринковою економікою і приватним бізнесом потребує демократичного стилю керівництва, в той час як жорсткі тоталітарні режими вимагають авторитарного стилю управління. При відсутності централізованого управління керівники організацій намагаються впровадити гнучкий стиль управління, який забезпечує розвиток підприємства, вихід на нові ринки збуту і конкупентноздатність. Такий стиль враховує крім матеріального добробуту необхідність налагодження психологічного клімату в колективі, позитивну мотивацію і творчий підхід до праці. Необхідно впроваджувати такий стиль управління, який враховує індивідуальні особливості керівника і специфіку очолюваної ним організації.
Кожен керівник, залежно від соціонічного типу проявляє той чи інший стиль управління. Люди з сильними ознаками логіки і сенсорики в більшій мірі налаштовані на авторитарні методи керівництва, приділяють увагу матеріальним стимулам до праці і чіткій організації виробничого процесу. Це сенсорно-логічний екстраверт (СЛЕ) і логіко-сенсорний екстраверт (ЛСЕ), які мають наказовий стиль керівництва, і їх можна умовно назвати “виробничники”.
Наявність етики і сенсорики проявляється в авторитарно-ліберальних схильностях, більшій гнучкості, схильності до популізму, орієнтації на соціальні програми, іноді не на користь виробництву. Тому етико-сенсорного екстраверта (ЕСЕ) та сенсорно-етичного екстраверта (СЕЕ) називають “соціалами”.
Етика в поєднанні з інтуїцією сприяє проявам довіри до підлеглих, при недостатньому контролі і дисципліні. Такі керівники роблять справу руками своїх підлеглих, морально заохочуючи їх і вселяючи ентузіазм і віру в успіх. Етико-інтуїтивного екстраверта (ЕІЕ) та інтуїтивного екстраверта (ІЕЕ) називають тому “гуманітаріями”.
Логіка з інтуїцією сприяють віддачі всіх своїх сил і сил співробітників на користь організації, нехтуючи умовами праці і відпочинку, матеріальним заохоченням. Такий керівник цінує людей за їх вміння висувати цінні ідеї і пропозиції, при виборі рішень схильний консультуватися зі своїми замісниками. Консультативний стиль мають інтуїтивно-логічний екстраверт (ІЛЕ) та логіко-інтуїтивний екстраверт (ЛІЕ) – “інноватори”.
Кожній людині певного соціонічного типу відповідає свій стиль управління. Згідно Херсі і Бланчарду, існує 4 стилі керівництва: наказовий, підкуповуючий, співучасний, делегуючий.
1. Наказовий. Цьому стилю властива одностороння коммунікація, коли керівник визначає ролі підлеглих і говорить їм, що, як, коли і де повинно виконуватися при різних завданнях. Такий стиль властивий сенсорно-логічним екстравертам (СЛЕ) і логіко-сенсорним екстравертам (ЛСЕ).
2. Підкуповуючий. Керівник робить більшість вказівок. При цьому намагається шляхом двостороннього зв’язку і соціальної підтримки та емоційного заохочення примусити підлеглих виконувати ті рішення. Цей стиль властивий етико-сенсорним екстравертам (ЕСЕ) та сенсорно-етичним екстравертам (СЕЕ).
3. Співучасний. При цьому стилі керівник і підлеглі приймають участь в процесі прийняття рішень через двосторонню комунікацію і надання допомоги через заохочення і підтримку. Керівник довіряє підлеглим, які, на його думку, мають здібності і знання для виконання поставлених завдань. Такого стилю дотримуються етико-інтуїтивні екстраверти (ЕІЕ) та інтуїтивно-етичні екстраверти (ІЕЕ).
4. Делегуючий. Підлеглі можуть працювати на свій розсуд. Керівник делегує їм свої повноваження, оскільки рівень компетентності підлеглих високий, і вони готові і взмозі брати на себе відповідальність за свою діяльність. Цей стиль притаманний інтуїтивно-логічним екстравертам (ІЛЕ), та логіко-інтуїтивним екстравертам (ЛІЕ).
Справжній керівник повинен бачити і ставити чіткі цілі, створювати необхідні умови і стимулюючі мотиви для творчої і ефективної роботи. Хороший керівник повинен вміти розпізнати часто невидимі зовні якості працівника і використати їх з максимальною користю як для своєї організації, так і для самого працівника.
Найбільш емоційно активні, товариські, схильні до налагодження емоційного контакту етичні екстраверти (ЕСЕ, ЕІЕ, СЕЕ, ІЕЕ). Такі керівники піднімають життєвий тонус і енергію підлеглих, вільно спілкуються і розташовують їх до себе, заохочують, піднімають ентузіазм і направляють його в потрібне русло. Вони керують не стільки діями своїх працівників, скільки їх ентузіазмом.
Найбільш активною з позиції ділових інтересів є група логічних екстравертів (ІЛЕ, СЛЕ, ЛІЕ, ЛСЕ), які навіть при індивідуальному спілкуванні керуються не особистими симпатіями, а здібністю працівника підтримати їх ініціативу у вирішенні виробничих завдань. А самі вони потребують морально-психологічної підтримки.
Для найбільш ефективного управління, особливо великим колективом, рекомендується мати двох замісників керівника, і на їх посаду призначати людину, доповнюючу за соціонічним типом – дуала, іншу - активатора. Це тому, що кожен керівник повинен визначати стратегічні цілі і вміти вирішувати тактичні завдання, а так уже створено природою, що в одній особі поєднати це неможливо. Та й у великому колективі може виникати потреба у різних соціальних ролях, кожну з яких краще всього виконує людина з відповідними цій ролі психічними якостями.