socion.com.ua

***

До мене Любов зазирнула,
Кокетливо так підморгнула:
«Ти бажала собі чоловіка,
Щоб його кохати
І родину затишну мати.

Й ти кохала свого чоловіка,
Піклувалась за нього, оселю,
Спілкувалась душевно, до болю
Й затишок будувала,

Та
Не потрібна йому ти була:
Докоряв, ревнував, повчав,
Із оселі, бува, проганяв,

Із любові до нього пішла,
Така доля твоя була:

Все учила і учить вона
Не шукати любові у домі чужому,
А знайти її у собі:
В серці відкрити, в душі...

Тож тому зустрічалися чоловіки такі,
Щоб могла порівняти усіх і себе
Й оцінити, як варто любити себе,
І шукати лиш стан любові,
І плекати в собі знов і знову.

Тож втрачала й родину для того...

А втрачаючи найдорожче,
Дім покинути свій ти хотіла,
Землю всю обійти і знання всім нести –
Ось такою ставала мрія...

Дух бродяги і пілігріма
Брав із відчаю, що без родини...

Та любов твоя поруч кружляла
Й зрозуміти тобі давала:
Враження ззовні не заполонять
Внутрішню пустку життя без любові...

І душа любов знову благала:
«Ти прийди, любове, прийди,
Все єство собою заполони,
Відкриваю тобі своє серце:
Я навчусь, ти на мене не сердся:

Хай найважчим це є у житті –
Як любити себе, ти навчи!

***

Я шукала Любові в світах,
А в житті цьому – єдиного.
Мабуть, вчили нас якось не так, -
Бо коханих втрачаю донині

Та потому шукала і вірила,
Що потрібен усім єдиний…

Прозріння прийшло, може, й дивне,
Що людина – багатогранне створіння,   
І може повернутись до кожного
Лише певними своїми гранями, -
Тими, що іншому зрозумілі…

І руйнуються стереотипи
В вік енергій вогнених:
Що сім’я – це не ти і я,
Що все людство – одна сім’я!

***

- Ти про людство все дбаєш?
Наївна!
Ти все людство не обігрієш!
У тебе є родина,
Зігрівай її єдину!

А мені від слів отих дивно:
Віддаю родині тепла, відчуваю, занадто,
Все піклуюся і клопочуся,
Та душа моя рветься за обрії:
Обігріти все людство хочеться!

- То пусте! Опустися на землю лишень!
Людству тепло твоє не потрібне…

А мене зігріває Емілі Дікінсон,
Її слово палке,
І життя її дивне,
То й зігріє й моє когось, може,
Адже я і людство – єдине,
І тепла не поменша в родині,
А як зникне любов до людства,
Зникне вона і в родині…

Автор Тетяна Педан