Сад яблуневий, сад вишневий, сад горобиновий, сад березовий, сад вербовий, сад… сад… Сади… Вони живуть і щодень стають пишнішими, запашнішими, квітучими, вони стають кращими, не конкуруючи між собою, навпаки, підіймають один одного після дощу чи вітру, огортають один одного своїм гіллям і шепочуть чи нашіптують свої молитви, пишуть свою історію, історію своїх братів і сестер по саду, пишуть історію близьких і далеків садів, пишуть історію свого Світу, Безмежного і Вічного, прославляють один одного у Стихіях Всесвіту і творять потужну, життєздатну, життєтворчу і неминуче славну історію Буття.
Їхнє звичне щоденне життя наповнене змістом власного існування, життя наповнене силами власної реалізації, Божественної суті. Вони не загрожують один одному своєю індивідуальністю, не відбирають один в одного живильних соків землі.
З близькими і далекими сусідами вони розмовляють звуками шелестіння, нотами збуджених гілочок… розгалуженим і глибоким корінням вони несуть ці мелодії у віках.
Чи буде життя без саду живого і невмирущого?
Чи буде життя без Молитви, Історії, Довіри, Звуків і Мелодій?
Від автора: "Ця казка народилась протягом 20-30 хвилин на заняттях Марини Хмеловської, яка запросила до себе на Казкотерапію. Важливо не тільки те, чого досягну у діяльності, а навіть більше - те, якою людиною є і буду. Успіх – це особистісний ріст, реалізація свого потенціалу на благо людства і Світу, тож удосконалюю свої вміння і таланти, вимогливо і відповідально ставлюся до себе і до всього, що роблю."