socion.com.ua

Закоханість в любові попитала:
Як жити мені довго, як і ти?
І як міцною стати, я не знаю,
Чому я швидко тану, підкажи?

І як навчитись силу не втрачати,
Як не холонути від буднів днів?
Любов відповідає: «Цінувать себе.
Терплячим бути й все прощати».

- Ні, ні, з тобою я не згодна,
Як можна зраду вибачити, зло?

- Зрада буває від незнання,
І злого наміру в ній часто й не було.
А після зради можна порівняти,
І після помилки все повернути знов.

- А як брехня? Її ти вибачити зможеш?
- Звичайно, так, - найменша ця із бід,
Вона з безвиході буває,
або від небажання причинити біль.

- А що іще ти вибачити можеш?
- Емоцій хвилю, різкість, злобу…
Короткочасні злість і різкість,
Їх переплавлю розумінням і теплом.

- Любов, дивуєш ти мене!
Пробачити готова ти усе!
А я при першім іспиті згораю,
Не виношу образ: життя ж одне!

- Це егоїзм в тобі нуртує.
В любові ж двоє – це одне!
Буває, сердяться обоє –
То що із того?

В житті переживаємо усе,
Й не заважає це любові…

Та все ж є те, чого і я не вибачаю,
І гину під холодним подихом її,
Байдужістю це люди називають,
А я скажу – відсутність почуттів.

Брехня, образа, зрада, біль,
Дрібниці у порівнянні із нею.
Бо там, де вже немає почуттів,
Немає місця і мені.

Живіть душею!

Байдужість душі роз’їдає,
Ні, більше – їх вона вбиває!
Та можна душі відродить.
Якщо любов у них впустить…

Переклад й обробка Тетяни Педан

Автор – невідомий