socion.com.ua

Пам'ятаєте той день, коли ви привезли свою крихітку з пологового будинку додому. І доки ця крихітка була немовлям, потрібно було більше піклуватися про фізичний комфорт. Але проходили дні, дитя підростало і питання виховання ставали все актуальнішими і важливішими. Ось вже почалися перші демонстрації характеру, капризи, образи. Як на це все реагувати? Потурати цим проявам або присікати їх? З ким порадитися, аби зробити правильно і не нашкодити крихкій дитячій психіці? Адже з кожною проблемною ситуацією не бігтимеш до дитячого психолога за порадою. А хочеться бути хорошими батьками – не такими, щоб дитя командувало вами, але і не тиранами.  Ми намагаємось виростити вихованих, успішних і відповідальних дітей, але ми також хочемо, аби наші діти були емоційно і психічно здоровими і щасливими, впевненими у собі.

Сьогодні більшість батьків вимушена одночасно працювати повний або неповний робочий день, вести господарство, а також брати участь в житті своїх дітей – грати з ними, спілкуватися. До того ж більшість батьків якомога раніше починають розвиток і навчання дітей. Крім того, батьки прагнуть стати частиною життя своїх дітей, вони хочуть розуміти їх і про­водити з ними якомога більше часу. Більшість батьків хочуть, аби перед їх дітьми відкрилися всі потенційні можливості, і щоб вони збагачували свій життєвий досвід. Час дорогоцінний, і батьки відчувають себе зобов'язаними зробити все, що в їх силах. Батьки не лише хочуть передати дітям свої цінно­сті, але вони хочуть також передати їм дорогоцінний дар са­мооцінки і самоповаги, за допомогою якої вони змогли б зробити своє життя успішним і щасливим.

Ймовірно, немає роботи складнішою, з більш важливою винагородою і більш захоплюючої, ніж виховання. Коли дитя з'являється на світ, до нього не додається інструкція, і батьки не отримують звітів з Google Analytics про свої успіхи у вихованні. У більшості батьків немає, як правило, плану виховання своєї дитини. Можливо, у нас є загальне уявлення та власні відчуття, що один підхід кращий або ефективніший, ніж інший, але ми всі повинні чекати та побачити, якою виросте наша дитина, щоб перевірити свої відчуття та припущення щодо ефективності застосованих методів виховання. І велика частина того, що ми робимо, робиться просто тому, що так робили наші батьки, незалежно від того, був ефективний цей спосіб чи ні. Часто ми виховуємо своїх дітей несвідомо, за загальною міркою, незалежно від типу і стилю самої дитини. І, зрозуміло, ми робимо це з кращими намірами. Немає нічого дивного в тому, що без допомоги реальної моделі виховання багато батьків відчувають збентеження і невпевненість.

В той же час однієї з найбільш істотних потреб будь-якої людини, особливо маленької, є потреба в любові і розумінні. Всі ми хочемо безумовної любові і поваги, тому що всі ми унікальні і неповторні. Ми хочемо, щоб нас приймали такими, які ми є, і визна­вали наші унікальні таланти, особливості, здібності. Ми хочемо, аби нас вважали особливими, навіть дорогоцінними, незалежно від того, наскільки ми схожі на своїх тата-маму, або не дивлячись на те, що ми абсолютно не схожі на свого сестру-брата. Лише у цій атмосфері прийняття і можуть народитися стійка самооцінка і щастя. Щас­лива і здорова дитина - це та дитина, яку люблять без умов і розуміють без засудження.

Уявіть собі дитя, яке живе в атмосфері постійної перевірки того, наскільки правильно бачить світ, спілкується з іншими, грає, приймає рішення, проводить свій час, прибирає в своїй кімнаті і в своїх іграшках, висловлює свої відчуття, які насправді є абсолютно нормальними і прийнятними. Як дитя відчуває себе в атмосфері постійного тотального контролю і оцінки? І уявіть дитя, якому дозволяють спілкуватися, грати, відчувати так, як природою закладено, вірити в себе, бути самим собою і довіряти своїм відчуттям і реакціям, яке відчуває, що його люблять, цінують і поважають саме таким, яким дитя є. Таке дитя виросте впевненим в собі, спо­кійним, чесним, незалежним і люблячим, тому що його виховували батьки, які поважали, визнавали, розви­вали і заохочували його неповторну індивідуальність. У гли­бині душі всі люди хочуть, щоб їх зрозуміли і прийняли такими, як вони є. Розуміння цього факту — найкоштовніший дарунок, який ми можемо подарувати своїм дітям. У ньому прихована справжня сутність нормальної самооцінки.

Дотримання об'єктивності це одне з найскладніших завдань виховання дитини. Ми схильні вважати дітей продовженнями нас самих, а і часто вважаємо їх не індивідуумами, а вираженням нас са­мих. Таке плутане відношення робить практично неможливим розуміння і прийняття того, в чому наші діти істотно відрізняються один від одного і від нас, а також врахування їх власних унікальних потреб. Те, що потрібне одній дитині, зовсім не обов'язково потрібне іншій. Те, що мотивувало і заохочувало нас, коли ми були дітьми, може бути байдужим нашій дитині і навіть викликати у неї стрес.

Батьки, які бажають добра, але не мають знань та елементарної грамотності в побудові стосунків з дітьми, можуть зруйнувати нормальне відношення своєї дитини до себе безліччю дрібних способів: критичними і принижуючими коментарями, нетерпінням, забороною робити те, що їй подобається, заради того, що, на їх думку, важливіше для неї. Роблячи це, ми нехтуємо схильностями та інте­ресами дитини, як чимось дивним або непотрібним. І тоді нашим дітям доводиться роками витримувати прискіпування, неповагу і придушення. За іронією долі, ми часто поводимося зі своїми дітьми так, як ми ніколи і не поду­мали б поводитися з іншими дорослими і, тим більше, з са­мим собою.

Дуже часто замість того, щоб розвивати в дитині індивідуальність, батьки намагаються підігнати її поведінку під стереотипи, нав'язані їм самим. Починаючи з дитячих років батьки учать дитину бути такою як всі – слухняною як Таня, посидючою як Вітя, тихою і уважною як Настуся,  активною і сміливою як Андрій - з цього починається навчання безпорадності, тому що знищується унікальність дитини. А якщо не знищується, то закопується глибоко і далеко, або ж примушує дитину бунтувати, а це ще більше засмучує батьків. Все це починається від добрих намірів і думок батьків про те, що чим більше дитина відповідатиме загальноприйнятому стандарту, тим успішнішою вона буде. Насправді виходить все навпаки – ці стереотипи заганяють її в жорсткі рамки, заламують крила потенціалу дитини. А там, де є обмеження і рамки, творчості і розвитку немає місця.

Приймаючи будь-який популярний або нав'язаний культурою метод виховання, ви ігноруєте найважливішу змінну рівняння — унікальність своєї дитини. Тому замість того, щоб наполягати, що є стандарти виховання або унікальна методика, що підійде будь-якій дитині, давайте зазирнемо на сторінку з довідника садівника. Як садівник приймає ре­комендації по догляду за рослиною і надає кожній рослині необхідні саме їй умови для зростання і цвітіння, так само і ми, батьки, повинні пристосовувати свій метод виховання до природних потреб кожної дитини. Батькам варто йти не від стереотипів, а від дитини та її унікальності.  Не зважаючи на те, що це здається неймовірно складно, це можливо. Якщо ми зрозуміємо, ким насправді є наша дитина, ми зможемо подумати над тим, які зміни необхідні в своєму стилі виховання, аби воно стало позитивнішим і відповідним тій дитині, батьками якої нам випало щастя бути. Такий підхід  допомагає батькам виробляти нове, терпиміше відношення до своєї дитини,  розвинути в собі розуміння, співпереживання і оптимізм, і знову закохатися в своє дитя (пам'ятаєте, як в ті перші дні його життя).

Якби ми лише могли читати думки дітей і розуміти їх імпульси, стимул-реакції і бажання, якби ми знали, як вони сприймають інформацію і чому вони поводяться тим або іншим чином! Яким приголомшливим одкровенням це б стало!

Відповіді на всі питання, що хвилюють батьків, є у вашій дитині. Для того, щоб повністю зрозуміти, прийняти і оцінити унікальність нашої дитини, нам просто потрібно зрозуміти, ким вона насправді є. У її природжених психологічних особливостях, в способі сприйняття нею навколишнього світу і особливостях сприйняття інформації різної модальності. Зрозумівши структуру психіки своєї дитини, батьки зможуть правильно підібрати методи виховання, беручи за основу розвиток сильних сторін і забезпечуючи задоволення потреб, представлених слабкими сторонами психіки. Першим і найважливішим кроком буде визначення природженого психологічного типу особистості дитини.

Визначення типу особистості - це потужний засіб, за допомогою якого можна зробити стиль і метод виховання позитивнішим. У ре­зультаті ви скоротите кількість конфліктів, а ваші діти виростуть щасливішими і здоровішими. Якщо ви знатимете тип особистості своєї дитини, то володітимете картою стилю виховання, який більш усього підходить вашій дитині. З’ясувавши, що необхідно нашій дитині для того, щоб розквітнути по-справжньому, ми зможемо допомогти їй зробити це.

Зрозумівши тип особистості, ви зможете відноситися до особливостей характеру вашої дитини як до коштовного надбання, а не як до тягаря. Засоби і матеріали, які ви отримаєте, визначивши тип дитини, допоможуть вам почати передбачати поведінку своєї дитини, і завчасно уникати багатьох конфліктів, а не просто реагувати на них і бути їх полоненими. Ми пояснимо вам, як використовувати ваші нові знання про відмінності між вашим типом і типом вашої дитини для того, щоб уникати звичайних джерел конфліктів, відчувати меншу напругу, стрес і почуття провини. Нарешті, ми разом з вами намалюємо картину майбутнього вашого дитяти: портрет упевненої в собі дорослої людини відповідного типу.

За матеріалами книги
Пола Тайгера, Барбари Беррон-Тайгер
«Якого типу ваша дитина? Як виростити здорову, щасливу дитину відповідно до її типу»